ЧЕРЕПИ́ЦЯ, і, ж., збірн. Покрівельний матеріал у вигляді випалених глиняних і цементових жолобчастих пластинок або плиток. За собором стояв невеличкий одноповерховий будиночок під червоною черепицею (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 228); Дах фасадної частини будинку було вкрито глазурованою черепицею (Нар. тв. та етн., 6, 1966, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 307.