ЧЕРЕДНИ́К, а́, ч. Людина, яка пасе череду; пастух. Чередники хльоскали батогами, підганяючи останніх у череді корів (Вас., II, 1959, 379); Тимко під’їхав до артільного двору, коли вже зовсім звечоріло і чередник гнав з поля овець (Тют., Вир, 1964, 35); *Образно. Зійшла перша вечірня зірка, а за нею друга, і виплив дворогий чередник їхній — місяць (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 304.

Чередник, ка, м. Пастухъ стада рогатаго скота. Коли б слухав Бог чередника, то б за літо вся череда видохла. посл. ум. Чередничо́к, чередниченько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 455.

чередни́к (пестливі — чередничо́к, чередни́ченько; ж. чередни́чка) = череда́р — пастух череди; здавна користувався повагою в народі. Мене ще змалку тітка в череднички оддала. От від ранку до нічки все пасу я теличок (Я. Щоголев).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 638.