ЧЕРЕВИ́ЧКИ, ів, мн. (одн. череви́чок, чка, ч.).

1. Зменш.-пестл. до череви́ки. — Сама в найми піду, Діток в школу оддам, А червоним черевичкам Таки дам, таки дам! (Шевч., І, 1963, 120); В одну мить схопилася я з постелі, опускаючи босі ноженята в теплі сукняні черевички (Мирний, IV, 1955, 346); Дівчина витрусила пісок з черевичка, взулась і рушила далі (Коз., Нові Потоки, 1948, 126).

2. бот., розм. (Consolida arvensis O p.). Однорічна трав’яниста рослина родини жовтцевих, що цвіте фіо-летово-синіми, зрідка рожево-блакитними або білувато-жовтими квітами; сокирки. Щипала [Тетяна] на обніжку блакитно-огневі черевички, вибирала з них найкращі й механічно тулила в букетики (Вас., II, 1959, 103); Могло б здаватись, що Коцюбинський теж ботанік, коли зображає серед моря квіток жовті черевички, ..чебрець, кашку, звіробій, петрів батіг (Вітч., 10, 1963, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 302.