ЧЕРГОТІ́ТИ, ти́ть, недок., розм. Утворювати різкі, пронизливі звуки (перен. при терті металевих предметів об щось); скрипіти. Чув, як він підпилює дуба в лісі, бо пилка черготіла дуже (Св. Гр.); // Про спів деяких птахів. Тільки шумлять листя, щебечуть й черготять пташки та шурхають ящурки в траві (Вовчок, Вибр., 1946, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 302.