ЧЕРВ’ЯЧО́К, чка́, ч. Зменш. до черв’я́к. Рибалка удочку закинув, Наткнувши на гачок Чималий черв’ячок (Бор., Тв., 1957, 132); Коломійця зворушило його щире каяття, хоч десь в глибинах душі ворушився черв’ячок сумніву (Речм., Весн. грози, 1961, 219); *Образно. Темні черв’ячки брів поволі ворушились на її блідому чолі (Мик., II, 1957, 348); *У порівн. Хлопчик кричав, рвався до матері, як черв’ячок, звиваючися у своїх кайданах (Хотк., II, 1966, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 301.

Черв’ячок, чка, м.

1) Ум. отъ черв’як.

2) Родъ мережки. (Залюбовск.). Родъ узора при сшиваніи плахти. Черниг. у.

3) мн. Родъ кушанья изъ гречневой каши, протертой на решето, съ макомъ. Маркев. 164.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 454.