ЧЕПУРУ́ХА, и, ж., розм.

1. Жін. до чепуру́н. То не прибрано в кухні — і вона гарикає Христі; а розпочне Христя прибирати, вона гукає: — Оця ще мені чепуруха (Мирний, III, 1954, 233); Треба сказати, що тітка Ликера була чепуруха надзвичайна (Добр., Ол. солдатики, 1961, 15); Досить довго похлюпавшись, мокра чепуруха [галка] стрибнула вбік, стала в куточку біля самого столу, куди падав промінь сонця. Вона дзьобом перебирала своє пір’я і сохла. (Коп., Як вони.., 1961, 68).

2. жарт. Велика чарка. Здригнувсь [Турн], мов випив чепуруху (Котл., I, 1952, 239)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 295.

Чепуруха, хи, ж.

1) Опрятная женщина; франтиха, щеголиха. Н. Вол. у. Латин дочку мав чепуруху, проворну, гарну і моргуху. Котл. Ен. IV. 15. См. Чепурка.

2) Большая рюмка. Здрігнувсь, мов випив чепуруху. Котл. Ен. V. 72. Ум. Чепурушка, чепурушечка. Гарна баба, люба баба, чепурушка! Г. Барв. 498.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 452.