ЧЕЛЯДИ́НА, и, ж., діал.

1. Доросла дочка, дівчина. Гей, та іде чужая чужина, Молодая челядина (Думи.., 1941, 141).

2. Жінка (у 1 знач.). Семениха сидить на скорчених під себе ногах і прикладає до ватри трісок.. Коло неї пораються ще інші челядини, її кумки (Черемш., Тв., 1960, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 291.

Челядина, ни, ж.

1) Взрослая дочь, дѣвушка. Ой тепер же я Не дівка, тепер я в батька не дитина, не дитина та й не челядина. Грин. III. 271. В мене личко — як яблучко, тепер як калина, як вийду я на улицю, — мила, люба челядина. Чуб. V. 12.

2) Женщина. Шух. І. 239, 32. Пішла бідна вдова подовж улонькою да зустрілася із сусідонькою: «Ах, сусідо, сусідо, молода челядино, та чужая чужанино, прийми мене до смерти жити! КС. 1884. І. 32. Ум. Челяди́нонька. Грин. III. 538, челяди́ночка. Мил. Св. 17. Дівчина-челядиночка. Мил. 88.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 450.