ЧЕЛЯДИ́Н, а, ч.

1. іст. Те саме, що челя́дник 1, 2. [Яким:] Кидай зброю!.. (Мартин і челядин слухаються) (Гр., II, 1963, 573).

2. діал. Дорослий син, нарубок. Бо чумак, .. бо чумацька дитина,— на те й мати вродила, щоб дівчина любила хорошого челядина (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 291.

Челядин, на, об.

1) Взрослый сынъ, взрослая дочь. О. 1861. XI. Кух. 37. Мил. 159. Бо чумак, бо чумак, бо чумацька дитина, — на те й мати вродила, щоб дівчина любила хорошого челядина. Рудч. Чп. 184. Да молодая дівчинонька челядин да вирвала орішечок як один. Грин. III. 625. Вона Ті да й уродила — хорошого челядина. Маркев. 143.

2) = Челядник. Вх. Зн. 79.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 450.