ЧЕКА́НКА, и, ж.

1. Виготовлення монет, медальйонів та ін. карбуванням. На Русі монети власної чеканки з’явилися у Х столітті (Веч. Київ, 30.ХI 1966, 4).

2. с. г. Дія за знач. чека́нити 3. Чеканку, тобто видалення верхівок зелених пагонів [винограду], провадять у першій половині червня (Колг. енц., I, 1956, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 290.