ЧЕБУРЕ́К, а, ч. Пиріжок з тонко розкачаного прісного тіста, начинений бараниною (поширений у народів Сходу). І з мукою бачив Нур’ялі, яка прозора й виснажена стала його Есме та маленький Асам, позбавлений молока й чебурека (Тулуб, Людолови, I, 1957, 261); Вони обідали у придорожньому ресторані, де покуштували чебуреків (Трубл., II, 1955, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 289.