ЧЕБРЕ́ЦЬ, ю́, ч. (Thymus L.). Дикоростуча напівкущова медоносна рослина, що має пряме стебло (в нижній частині здерев’яніле) з лілувато-рожевими (іноді білими) квітками; використовується в медицині. Швидко заросла могила травою та чебрецем (Н.-Лев., І, 1956, 111); Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміам перед богами (Лікар. рослини.., 1958, 117); На всю хату запахло польовими квітами — ромашкою та чебрецем (Чорн., Визвол. земля, 1959, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 289.

Чебрець, цю́, м. Раст.: a) Thymus Serpyllum L. ЗЮЗО. І. 176. б) Thymus vulgaris. Анн. 355. Заросла могила травою та чебрецем. Левиц. І. 76. б) — лісовий. Theucrium Chamaedris L. ЗЮЗО. І. 176.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 449.

чебре́ць = че́брик — дикоросла напівкущова пахка медоносна рослина, що має пряме стебло (в нижній частині здерев’яніле) з лілувато-рожевими (іноді білими) квітками; здавна використовується в народній медицині; віддавна (ще від жерців) має ритуальне значення в різних народних обрядах, оскільки вважалося, що рослина забезпечує добробут родині; обкурювали чебрецем обійстя, лікували жовтяницю, брали з собою на чужину як символ рідного краю; напій з рослини вживали при поминанні небіжчиків, від пристріту, для чарування, у весільному обряді. Заросла могила травою та чебрецем (І. Нечуй-Левицький); Знати Марусю, знати, у котрій вона хаті, чебриком осипана, калиною утикана (весільна пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 636.