ЧВЯ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що ча́вкати. Спершу всі сиділи мовчки, плохенько; тільки Захар плямкав та чвякав, жуючи забруднену його пальцями паляницю (Крим., Вибр., 1965, 407).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 289.