ЧВИРК, виг., розм. Уживається як присудок за знач. чви́ркати і чви́ркнути. На грядках часом іще позалишались баклажани, великі, червоні, аж горять. Станеш на нього чоботом, а він тільки — чвирк! (Мик., Повісті.., 1956, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 288.

Чвирк, ка, м. Остатокъ послѣ перегонки спирту. Котл. Ен. Слов. 30. Тогді від мене візьмеш чвирк, — тогда я тебѣ ничего не дамъ. Котл. Ен. І. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 448.