ЧВАНЬКУВА́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що чванли́вий. Вона.. чванькувата — носочка й коцюбою не дістати — дивиться, наче зараз тебе з’їсть (Вовчок, VI, 1956, 293); Походжали там [на базарі] і чванькуваті чужоземці — з такими пиками, начебто їм ось тут усе смерділо (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 287.