ЧВАНЬКОВИ́ТО, розм. Присл. до чванькови́тий. Ось на коні чваньковито Шляхтич виїжджає, Він з Пархоменка глузує, Себе вихваляє (Укр.. думи.., 1955, 366); — Ого! візьмемо в руки! Що візьмемо, то візьмемо, й не попустимо віжок! — гукнув Клим чваньковито (Н.-Лев., III, 1956, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 287.