ЧВАНЬКОВИ́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що чванли́вий. Він сам був дуже чваньковитий і без церемонії скрізь хвалив сам себе (Н.-Лев., IV, 1956, 71); *Образно. Всі віки, на всіх перепуттях історії хліб був найбільшим з багатств. Коли його обмаль — чваньковите золото просто непотріб (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 287.