ЧВАНЛИ́ВИЙ, а, е. Який любить чванитися, схильний до чванства; пихатий. Калиновський.. збирався виступити, вже шукав гострих слів, щоб зрізати чванливого, тупого і мстивого Красюка (Жур., Опов., 1956, 153); // В якому виявляється чванство, пиха. Пилипиха прийде, говорить, що дочка в неї в’яне, і хвалиться, що хутко їй поможеться, а часом по чванливому обличчю біжать сльози дрібні… (Вовчок, І, 1955, 227); Щось.. чванливе визирає з цих гордовитих, випещених пик (Вас., Незібр. тв., 1941, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 287.