ЧАСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., рідко. Те саме, що агонізува́ти. Серце соколиці, часуючи, долічувало ще одну, останню свою хвилину, яку судилось їй прожити в добрих козакових руках (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 282.

Часувати, су́ю, єш, гл. Быть въ агоніи. Уже й свічку засвітили, бо вже почала часувати. Переясл. у. Як чоловік часує, очі йому стануть ясні, як зеркало. Мил. 165.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 447.