ЧАСОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до час 1-4, 7. Часові орієнтири мають характер початкової точки, від якої провадиться відлік часу, і кінцевої точки, до якої провадиться лік часу (Рад. психол. наука.., 1958, 41); Географічні і часові межі Шевченкової слави стираються. На земній кулі немає такого куточка, де б не знали, не любили його (Рад. Укр., 25.I 1964, 3); Проектування минулого і майбутнього на сучасність в «Тронці» [О. Гончара] досягається не через традиційні відступи і часові екскурси,— воно здійснюється найчастіше з допомогою містких виразних деталей (Не ілюстрація.., 1967, 190); Семантично з усіх часових форм найглибше й найчіткіше окреслена лише форма минулого часу (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 326).
2. заст. Який триває недовго; тимчасовий. Це лихо часове,— воно швидко минеться (Сл. Гр.); —Яка там користь з тих чорнявих та русявих красунь? Зів’яне, змарніє, як лист восени, пожовкне й не зостанеться і згадки про ту часову, недавню красу! (Л. Янов., І, 1959, 34); Сподіваюсь, що Ваше здоров’я поправиться і що з ним не так вже погано, як Вам здається, може, то так, часове погіршення (Л. Укр., V, 1956, 162).
3. розм. Якому настала остання пора. Не вмирають старі, тільки часові (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 277.