ЧАСИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до часи́на. І з веселістю, і з радістю лягла [Маруся] спати; тільки того вже не можна вірно сказати, чи спала вона ту ніч хоч часинку? (Кв.-Осн., II, 1956, 54); Люба мамочко! Оце ледве вибрала часинку, щоб написати, а то все то люди, то так що-небудь — бігти куди абощо (Л. Укр., V, 1956, 417); — Сідайте-бо в нас! — Ні, я не сідатиму, бо на часинку зайшов (Гр., II, 1963, 443); Припікало сонце,.. косарі сховалися за верболози, попадали на траву, щоб часинку передрімати (Горд., II, 1959, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 276.