ЧАРІВНИ́ЧЕНЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до чарівни́ця. Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки чарівниці! Одна дівчина чорнобривая Та й чарівниченька справедливая (Укр.. лір. пісні, 1958, 357); [Сербин:] Отож не калина, то та молода чарівниченька зросла калиною (Вас., III, 1960, 35); А чарівниченька-ніч летіла, мов на крилах, і ставала ще таємничіша (Ільч… Козацьк. роду.., 1958, 324); Тоді взяв він мене за руку: — Дівчино-чарівниченько! чи звелиш мені сватів до тебе слати? (Вовчок, I, 1955, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 271.