ЧАДИ́ТИ і ЧАДІ́ТИ, джу́, ди́ш, недок.
1. Виділяти чад (у 1 знач.). Колосся вже обсмалилось, придиміло, і сніпки лиш чаділи, облиті водою (Коцюб., I, 1955, 121); Мабуть, Остап цигарку кинув біля порога та й не загасив — тліє і чадить (Головко, II, 1957, 426); // Диміти, коптіти. В просторій залі з дерев’яними колонами, що підпирали хори, чаділи недогарки свічок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 136); Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум’я (Хижняк, Тамара, 1959, 164); Вогник то зовсім притухав, чадів блідим димком без полум’я, то знову спалахував теплим, ясним багаттям (Коз., Серце матері, 1947, 39); *Образно. І повинна в тій новій людині не гаснути й не чадіти, а ясним світлом палати любов до краси, служити якій покликане мистецтво, покликана література (Рильський, Веч. розмови, 1964, 135); — Я — батько!.. Я вчив тебе сіяти лан… Не жив ти,— чадів, ніби той недогарок… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 304).
2. чим. Напускати чаду (у 1 знач.) курінням, паленням і т. ін. Нетяги пили, гомоніли хрипкими п’яними голосами, чадили люльками, реготали (Тулуб, Людолови, І, 1957, 431); В більярдній чаділо цигарками кілька завсідників (Мушк., День… 1967, 163); Старший мірошник похмуро сопе, безперестану чадить смердючим самосадом (Вол., Місячне срібло, 1961, 192); Мотор задригався від залізних конвульсій, штовхав уперед човна, чадив перегаром бензину й масла (Загреб., Спека, 1961, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 263.