ЧАВУ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Те саме, що чави́ти. Він [фашист] не квапився забирати нахабного чобота з в’юнкої голландської травиці, толочив, м’яв, чавучив і душив її (Загреб., Європа 45, 1959, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 261.