ЧАВУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до чаву́н 2. Рибку смажить [матуся] мені, горілочку з стрючком [стручком], з хріном підносить мені, чайок у чавунці гріє мені (Тесл., З книги життя, 1949, 79); Зливає [мати] йому на руки теплої води з чавунця та все допитується: чи надовго приїхав та чи скоро зовсім додому верне (Кучер, Дорога.., 1958, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 261.