ЧАБАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Доглядаючи, пасти вівці. [Старшина:] Не бійся, його тут нема, він десять літ уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде! (К.-Карий, І, 1960, 38); Батька Омелько бачить не дуже часто, бо він увесь час у степу, чабанує разом з Сильвестром Шандруком (Донч., IV, 1957, 493).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 260.