ЦІ́САРСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до ці́сар; належний цісареві. — Я подам до суду, і тоді ти затрубиш у жменю! — кричав Ботушкан, розкриваючи рота, як цісарську браму (Казки Буковини.., 1968, 13); Він нарахував Швейкові цілий ряд різних злочинів, починаючи з державної зради і кінчаючи образою його величності і членів цісарського дому (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 26); // Який виходить від цісаря. Старенький навчав побожно Підошву: — То, вважаєте, куме, що панська ласка та й цісарський параграф. Так має бути (Март., Тв., 1954, 182).
2. Пов’язаний з політичним режимом на чолі з цісарем; монархічний, самодержавний. Писав Діброва попові, що цісарську службу він вислужив і знайшов собі дівчину-швачку у місті (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 25); Цісарські, панські, папські сили — Від них тут лиш глуха луна… Чолом склонімось до могили Борця з пітьмою — Галина! (Рильський, III, 1961, 99); Будучи полум’яним поборником дружби і братерства народів, Франко гнівно таврував царський уряд Росії і цісарський уряд Австро-Угорщини, що жорстоко гнобили поневолені народи, створивши в себе «тюрми народів» (Ком. Укр., 8, 1966, 62);//Державний, казенний-за режиму цісаря (у 2 знач.). — Лема, нема її [їй] кому Врубати дрівець. Бо їй[її] синок, один в дому,— Цісарський стрілець (Федьк., Буковина, 1960, 24); Впевненою рукою змальовує П. Козланюк картини галицького села, тяжке, безпросвітне життя селянства, на шиї якого сидять і цісарські чиновники, і пани, і «свої» куркулі, і уніатська церква (Рад. літ-во, 3, 1957, 15); // Стос. до державної служби за цісаря (у 2 знач.). Він, густо зашарівшись, видобувсь на край трибуни, зняв своє пом’яте кепі, з давно вже видертою геть цісарською кокардою, і, посміхаючись, вклонився з трибуни людям (Гончар, II, 1959, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 240.