ЦІПО́ЧОК, чка, ч. Зменш. до ціпо́к 2. А мати Сидить на призьбі коло хати Та вовну з кужеля пряде. Аж ось і сам старий іде З ціпочком тихо попід тином (Шевч., II, 1963, 365); Порипуючи протезом і спираючися на ціпочок, Джонс ішов шумливою вулицею (Багмут, Опов., 1959, 90); Лікар Еппельбаум крутить у руках тонкий ціпочок. Головка ціпочка — з слонової кості (Донч., II, 1956, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 240.