ЦІПО́К, пка, ч.
1. Зменш.-пестл. до ціп1. [Малоштан:] Дванадцять років тому служив я в Чирви, махав ціпком на току, молотив жито (Мик., І, 1957, 91); Гречку викосив цапок, Склав з дітками у стіжок. І дістав цапок ціпок — Молотити став стіжок (Стельмах, V, 1963, 326).
2. Очищена від пагонів частина тонкого стовбура або товстої гілки, яку використовують як палицю. Пан Зануда ціпком лапав стежку, щоб не натрапить на тин (Н.-Лев., III, 1956, 354); Осінь стояла ясна, прохолодна: я купив сиву шапку, в інститутському саду вирізав дебелий грушевий ціпок і подався в мандри (Вас., Вибр., 1954, 38); Натовп колихнувся, дорогу дав Матюсі в коло. У шапці кудлатій, у руках ціпок сукуватий, у руку завтовшки (Головко, II, 1957, 35); Увіходить Вернидуб. Він засмаг, змарнів. Права нога погано згинається, ходить повільно, спираючись на ціпок (Коч., II, 1956, 74); // Оздоблена дерев’яна палиця. Майстерно вирізував [Каленюк] грушеві ложки або стругав, вирівнював і обпалював на вогні сучкуваті, грушеві ж таки палички, ціпки — для місцевих аматорів і франтів… (Рильський, Веч. розмови, 1964, 68).
&́9671; Дава́ти (да́ти) ціпка́ — бити, набити. —Ви йдіть, а я не піду,— сказала Христя.— Чому? Боїшся, щоб Грицько ціпка не дав? — цвіркнула Ївга (Мирний, III, 1954, 40); Держа́тися (трима́тися і т. ін,), як сліпи́й ціпка́ див. сліпи́й.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 240.