ЦІПЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати нерухомим, втрачати гнучкість, рухомість (від холоду, вогкості, хвороби і т. ін.). Миколка кутався в стареньку даровану свитку, бо сіверко-вітер забирався в усі шпарини і ціпеніло від того все тіло (Рибак, Помилка.., 1956, 164); Семенюк великими кроками міряє камеру. Весь час сковані руки ціпеніють і болять (Галан, Гори.., 1956, 112); У цьому стані [каталепсії] людина втрачає всяку чутливість, не реагує на зовнішні подразники. Тіло нерухоміє, пульсу майже немає, серце скорочується надзвичайно рідко, м’язи ціпеніють (Наука.., 8, 1966, 45); // перен. Ставати скованим, нечутливим, стискатися від почуття страху, обурення, сильного переживання тощо. Від півночі йно кралась хмура мла, Здіймаючи таємні, чорні крила… І в темінь ту страховинну несла Мене якась необорима сила… Холола кров і мозок ціпенів (Стар., Вибр., 1959, 67);— Серце ціпеніє мені в грудях із жалю, і я не виджу світу перед собою! (Коб., II, 1956, 24); Від творів Стефаника душа холоне, німієш і ціпенієш, коли бачиш, як гинуть знедолені люди, коли чуєш, як вони лементують, волають у розпачі, в безнадії (Літ. Укр., 1.ІІІ 1963, 2); // Втрачати на деякий час здатність рухатися під впливом сильного відчуття, почуття. Василина ціпеніє од жаху (Тудор, Народження, 1941, 207); Тепер скільки завгодно могли вже на них дивитись інтервенти в біноклі! Вволю міг надивлятись тепер із зовнішнього рейду на них адмірал Янікоста, ціпеніючи від несподіваного видовища, як уже при сонці, при повному дні вилітає із-за колючих маслин степова кіннота (Гончар, II, 1959, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 239.