ЦІП1, а, ч. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев’яного бича. Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено. Стає молотить: що вдарить ціпом, так йому мішок пшениці і висиплеться (Стор., І, 1957, 33); В лісі несподівано встає гомін і гук. Підковою виходить облава: селяни з кіллями, з косами, з ціпами (Вас., III, 1960, 190); — Це я, тату, ніяк не навчуся,— озвалася, червоніючи, Секлета.— Крутиться бісовий ціп, мов той вуж, у руках (Цюпа, Назустріч.., 1958, 106); *У порівн. Очі [змія] полум’ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив (Щог., Поезії, 1958, 248); Слова гупали в пісні, як ціп на току, окремо, виразно (Коцюб., II, 1955, 131).
&́9671; Маха́ти ці́пом — молотити ціпом. Цілу зиму [Карпо] то в попа, то в пана ціпом махав, не нахваляться ним, такий робітник (Коцюб., I, 1955, 305); — Ото, яка наука страшна, то не ціпами махати! (Стеф., І, 1949, 115); — Іване, а ти мастак брехати? — несподівано запитав я Кульбабенка.— Умію.. Брехати — не ціпом махати (Стельмах, Правда.., 1961, 77).
ЦІП2, ЦІП-ЦІ́П, ЦІП-ЦІП-ЦІ́П. виг. Уживається для кликання курчат. Там, серед одного двору, стояла молодиця ще з заспаним лицем, нерозчісаною головою і голосно викрикувала на всю околицю: тю-тю, курочки, тю-тю-тю-тьу! Там неслось: ціп-ціп-ціп! (Мирний, І, 1954, 236); Залишивши правку учнівських зошитів, вона вийшла подивитися на своїх курчаток. Поглядом ковзала по двору, примовляючи: ціп-ціп-ціп (Томч., Готель.., 1960, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 239.