ЦІНЬ¹, і, ж., діал. Цина. Мар’янці купили гарну кужілку, обложену цінню (П. Куліш, Вибр., 1969, 291).

ЦІНЬ², ЦІНЬ-ЦІ́НЬ, виг., розм. Звуконаслідування, що означає цінькання. Цінь, цінь, тарара! усюди діра, та нікуди вилізти (ніби синиця в клітці говорила) (Номис, 1864, № 2062).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 239.

Цінь I, ні, ж. = Цина. КС. 1883. VII. 508.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 433.