ЦЬКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до цькува́ти. Мені хотілось очима звалити стіни й побачить того, за ким курились села, за ким люди, як цьковані звірі, стікали кров’ю (Коцюб., II, 1955, 184); Серьожка замислився й майже злісно прочитав: «Ітиму я цькований, йтиму осміяний, Не в силі нічого забути, зректись, Даремно чужими вітрами обвіяний, Все вірний тому, у що вірив колись!..» (Гончар, IV, 1960, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 258.