ЦУЦЕНЯ́ТКО, а, с. Зменш.-пестл. до цуценя́. [Ведмідь:] Та це ж Бабуся! В гості йде… І цуценятко молоде! Вона без його ні на крок! (Олесь, Вибр., 1958, 497); Один вогник блимав аж на перехресті. Там аж заходилося маленьке верескливе цуценятко (Смолич, II, 1958, 89); *У порівн. Бувало, хоч поросятко на орчику держить, щоб йому охотніш було на світі жити, а він його чухає, жалує, і воно перед ним як цуценятко перекидається (Барв., Опов.., 1902, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 252.