ЦУПРИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., розм. Те саме, що цу́пити 1. Він.. хапає мене за обидві ноги й цуприкує з усієї сили (Н.-Лев., I, 1956, 608); Зігнувшись дугою, він цуприкував кількасажневу лісу, зламану під час штурму валу (Добр., Очак. розмир, 1965, 332); Тонконогий Ничипір.., зігнувшись у три погибелі, цуприкував на собі здоровенний лантух якогось збіжжя (Добр., Очак. розмир, 1965, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 250.