ЦУГ, у, ч. Коні, воли і т. ін., запряжені поодинці або парами один за одним. [Кармелюк:] Ну, а на шляху як, що роблять хлопці? [Кушнірук:] А що ж хлопцям робить: сплять над шляхом, аж птаство у лісі полохається. За три дні ні один цуг, ні один тарантас не проїхав — пани тепер бояться цього шляху, як огню (Вас., III, 1960, 410); — А якось раптом — трах-бах — і зупинився «Кейс». Ні сюди ні туди. Виволокли його цугом волів із поля, поставили за панською воловнею (Речм., Весн. грози, 1961, 94); // розм. Ряд, валка возів, саней і т. ін., які їдуть услід одне одному. Головком тим часом готував резерви. Довгий цуг селянських підвід попався йому на вулиці (Ю. Янов., І, 1958, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 245.