ЦОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., діал. Підсил. до цо́ркати. *Образно. Легінь схаменувся, розглянувся навколо, побачив вила із залізним держаком; ухопив їх і почав по черзі молотити старого коня і стару кобилу. Аж кістя в них цоркотіло! (Три золоті сл., 1968, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 245.

Цоркотіти, кочу, тиш, гл.

1) Звенѣть, бренчать, брякать, звякать. Вх. Зн. 78.

2) О тетеревѣ: кричать. Ґотур цоркотит. Вх. Зн. 78.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 436.