Про УКРЛІТ.ORG

цокотати

ЦОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЦОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. чим, об що, по чому і без додатка. Підсил. до цо́кати1. Аж ось чую — шамотить [Параска] босими ногами і стиха цокоче склянкою на блюдці… (Мирний, IV, 1955, 356); Лягла [Ганна Петрівна] в постіль і вкрилася ковдрою. Лице пашить, зуби цокочуть (Бурл., М. Гонта, 1959, 169); Зуби їй цокотіли, мов у пропасниці (Панч, Іду, 1946, 46); Синім полум’ям горіла спиртівка, сестра цокотіла інструментом (Донч., Ю. Васюта, 1950, 167); Професор Фауст неприємно цокотів об брук парасолькою, що мала на кінці залізне вістря (Скл., Помилка, 1933, 110); Алла Михайлівна сиділа почервоніла, шкляна ложечка в її руці дрібно цокотіла об мисочку з мороженим [морозивом] (Л. Укр., III, 1952, 612); Їдять і п’ють, що прагнуть тільки, Аж похилилися кряжі; Дзвенять склянки, шуршать тарілки, І цокотять по них ножі (Стар., Поет. тв., 1958, 121); Чує [Пархім], як у хаті чарки брязчать, миски цокотять (Кв.-Осн., II, 1956, 472); Чути було, як гуде в димарі вітер і дрібно, жалібно цокотять залізні заслонки (Донч., Вибр., 1948, 18); Ще гриміли гармати десь на Дніпрі, ще цокотіли кулемети по фронту (Ле, Мої листи, 1945, 207); — Сиджу над шиттям, машинка цокотить, а я сумую (Томч., Жменяки, 1964, 65); Підводи йшли рівно, клично похитували десятками прапорів, густо цокотали (Епік, Тв., 1958, 350); Автомобілі бігли по мосту, Сміялись люди, цокотіли коні (Рильський, Мости, 1948, 8); Не вдержався і старий, ну й собі по-запорозьки: і викрутасом, і вихилясам, цокотить підківками, вистрибує (Стор., І, 1957, 147); Годинник невблаганно цокотів на стіні (Ю. Янов., II, 1958, 118).

&́9671; Цокота́ти зуба́ми — те саме, що Цокоті́ти зуба́ми (див. зуб). [Молодий:] Та ви й самі цокочете зубами І труситесь од холоду (Сам.. І, 1958, 62); Цокоті́ти зуба́ми див. зуб.

2. Видавати короткі дзвінкі звуки (про птахів, комах і т. ін.). Чи соловейко ж то прилітав до моєї хати? Скільки живу й зазнаю, то на моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки (Н.-Лев., І, 1956, 65); Мовчки лежали руїни, а над ними, в нетрях ожини й малини, весело теленькали синиці й десь недалечка настирливо цокотіла чечітка (Донч., II, 1956, 61); Побачив [Ант] перед собою випалене сонцем поле.., де було надзвичайно тихо, тільки цокотіли й цокотіли коники (Скл., Святослав, 1959, 15); В молоденькій отаві стрибають сірі коники й цокочуть якісь комахи невидимі (Козл., Ю. Крук, 1957, 22).

3. розм. Говорити швидко, не вгаваючи. Молодиці не давали мені обміркуватися гаразд, усе жалували, усе цокотали (Вовчок, VI, 1956, 226); Увечері баби на вулиці сиділи попід плотами та на весь язик цокотіли про новину (Дн. Чайка, Тв., 1960, 72); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку, її мова розсипалася щохвилини брязкітками сміху (Тудор, Народження, 1941, 73); // Багато балакати (про язик). Жіночі язики цокотіли, і потроху виявлялося, що той або та бачили Орисю з якимсь паном (Гр., II, 1963, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 244.

Цокотати, чу, чеш, цокотіти, чу, тиш, гл.

1) = Цокати. Дріжить, як мокрий хірт, зубами, знай, цокоче. Греб. 385.

2) Стрекотать. На моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки. Левиц. І. 119.

3) Говорить быстро, высокими нотами. Дівчата, мов ті сороки, цокотали. Шевч. 454. Не та стала дівка: до хлопців цокоче, як ясочки грають Марусини очі. Греб. 393. «Нікчемний той рід жіночий, каже: все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки. МВ. І. 83.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 436.

вгору