ЦО́КОЛЬ, ч.

1. род. ю. Нижня частина зовнішньої стіни якої-небудь будови, що безпосередньо лежить на фундаменті і дещо виступає вперед порівняно з частиною, розташованою вище. Величезні брили цоколю… Перший поверх з вузенькими загратованими віконцями, а над ними — ще два поверхи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 447); // Постамент, підніжжя скульптури, колони і т. ін. Мармурові леви вдавали, що сплять, їхні очі були заплющені, їхні хвости в’яло звисали з вугластих цоколів (Загреб., День.., 1964, 44); Вони [врата з Кам’янки-Бузької] мають в нижній частині відділені рамкою та заповнені орнаментом поля, на яких поставлені чаші. Колонка стоїть на цоколі (Укр. декор. різьба, 1970, 136); // геол. Обніжжя, підошва. Гранітна оболонка являє собою історично пізніше утворення, аніж базальтові цоколі материків (Геол. ж., XVI, 2, 1956, 8); На підвищеному цоколі вулканічних гір височать окремі лавові конуси, вершини яких піднімаються більше як на 1000 м над рівнем моря (Вісник АН, 3, 1957, 56).

2. род. я. Частина електричної лампи, яка служить для закріплення лампи в патроні і забезпечення її контакту з електричним колом. Для того щоб електрична лампа світилася, її вмикають в електричне коло за допомогою патрона, до якого підводять два проводи. Тому патрон повинен мати з цоколем лампи два місця з’єднання — два контакти (Монтаж і ремонт.., 1956, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 244.