ЦМО́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех. і без додатка, розм. Те саме, що цму́лити. Полилася з тихим бульканням вода в корито. Припаде до неї гарячими зі сну губами худобина, цмолить, прихекуючи, забиває спрагу після душної ночі в хліві, п’є — не нап’ється (Тют., Вир, 1964, 107); Засіли [людці] кругом столу коло Чіпчиної горілки; п’ють собі, патякають, люльки цмолять (Мирний, II, 1954, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 242.