ЦМОК¹, ЦМОК-ЦМО́К, виг., розм.

1. Звуконаслідування, що означає уривчастий звук від хлюпання. Радість, радість у корови Лиски — Народився в неї син — бичок. Молоко він п’є уже із миски І так смішно цмокає: «Цмок-цмок» (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 57).

2. Уживається як присудок за значенням цмо́кати і цмо́кнути. Він мерщій рукою квітку Витяг з пазухи й віддав Та у тую саму мітку Цмок її — й поцілував! (Щог., Поезії, 1958, 248); — Їй-богу, правду кажу,— цілуються: є такий французький танець — як скомандує один, то всі дами кидаються на шию своїм кавалерам та цмок їх у губи! — сказав Казанцев (Н.-Лев., III, 1956, 140); По обіді з третьої різи біжить стернею смуглява дівчина.. —Здорова, Настуню! —Прибігла, обнялися. Цмок, цмок… (Вас., II, 1959, 169).

ЦМОК², а, ч.

1. розм. Те саме, що поцілу́нок. — Захоч — і вродиться все зразу.. За твій смачний і ласий цмок… Сказавши, стиснув так Юнону, Що трохи не скотились з трону, А тільки Зевс набив висок (Котл., І, 1952, 261); Цмок його вийшов ще гучніший, ніж у його секретарки: професор давно забув цілуватись (Смолич, Мир.., 1958, 111).

2. заст. Насос.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 241.

I. Цмок, ка, м.

1) = Смок.

2) Радуга (согласно повѣрью, по которому радуга тянетъ изъ морей, рѣкъ и озеръ воду, необходимую для дождя). Чуб. I. 26.

3) Поцѣлуй. Захоч — і вродиться все зразу, все в світі жде твого приказу за твій смачний і ласий цмок. Котл. Ен. VI. 35.

II. Цмок, меж.

1) Чмокъ. От так цмок! Поцілуй же ще. Маркев. 52. Протиус в двері та цмок його. Рудч. Ск. І. 129.

2) Отъ гл. Цмокоті́ти. Така мокра нива, як ідеш, то цмокотить: цмок, цмок. Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 435.