ЦИ́НГЕЛЬ, гля, ч., заст. Курок. Се буде просто. Я вийду на поле, туди десь за парк, приставлю рушницю до серця й надушу ногою цингель… (Коцюб., II, 1955, 263); — Не міг я стрілити, за цингля взять не міг… Рушницю вирвав він з тремтячих рук моїх І стрілив — та ще й як! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 215.