ЦИНГА́, и́, ж. Захворювання людини, спричинюване недостатньою кількістю в їжі вітамінів, що виражається в загальній кволості, кровоточивості та набряклості ясен і т. ін.; скорбут. До всього того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм — а тепер цинга (Шевч., VI, 1957, 41); — Коні і врятували нас, а то не довго б просиділи в горах. Але скоро не стало не тільки м’яса, а й хліба. Прикинулась цинга, потім голодний тиф (Панч, В дорозі, 1959, 198); Непомітно підстерегла мене тяжка хвороба — цинга, один за одним почали випадати зуби (З глибин душі, 1959, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 215.