ЦИДУ́ЛКА, и, ж., розм. Коротенький лист; записка. Коли ж за кілька день знов прибігла Айше і всунула в руки сірий клаптик паперу,.. руки в нього тремтіли так, що він роздер цидулку й забув про небогу (Коцюб., II, 1955, 157); [Xристина:] Потім із Корчів чоловік був, отой, що корова пропала у нього. Показував од вас цидулку (Вас., III, 1960, 447); Зоня завжди мала «когось», хто коло неї упадав, писав любовні цидулки, підкидав крадькома квіти з чужого городу (Вільде, Сестри.., 1958, 507); Сходку скликали, обносячи знак. Іноді це був перстень із цеховою печаткою, іноді —— так звана цеха, металева дощечка з цеховим гербом у скриньці, куди клали, крім цехи, цидулку про день і час зборів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 211.