ЦИГАНЧА́ТКО, а, с. Зменш.-пестл. до циганча́. *У порівн. Він [коваль] усміхнувся до хлопця біля горна, хитнув з батьківською ласкою головою на нього, замурзаного, як циганчатко (Головко, II, 1957, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 210.