ЦИГАНКУВА́ТИЙ, а, е, розм. Схожий на цигана, циганку. Збори розходились галасливо, як і більшість зборів. Біля дверей хлопці обступили Ярослава. А горбоносий, циганкуватий редактор прози туснув [штовхнув] його під бік, міцно потис руку (Мушк., День.., 1967, 102); — Ти тільки подумай! Ота циганкувата, чорнорота Тамарка плеще про тебе, розносить по всьому селищі, що ніби ти переслідуєш отого п’янюгу Романа (Коз., Сальвія, 1959, 212); // Такий, як у циган. Дивиться Христина на веселе циганкувате обличчя Юрка, на його задьористі, повні іскристого сміху очі й мимоволі починає посміхатися (Стельмах, І, 1962, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 209.