ЦИГА́НИТИ, ню, ниш, недок., перех. і без додатка, розм. Випрохувати, видурювати що-небудь; канючити. — Вона таки зараз піде циганити до архієреїв, до архімандритів та до багатеньких намісників по монастирях, буде просити буцімто на свою бідность [бідність] (Н.-Лев., IV, 1956, 293); Підводу пригнав Миколка і вже шушукався із Чумаченком, циганив гранату (Тют., Вир, 1964, 324); // заст. У весільному обряді — ходити по хатах переодягнутими циганами та ін. і випрохувати різні речі, щоб поміняти їх потім на горілку. Після перезви учасники бенкету.. переодягаються циганом і циганкою, москалем, євреєм; іноді чоловік переряджається жінкою, а інший церковним старостою, і всі разом, в супроводі музики, йдуть циганити (Від давнини.., І, 1960, 143); // Обманювати, шахрувати. [Півторак:] А я хоч також неписьменний, а вже нумерів настільки знаю, що розпізнаю, де сім, а де чотирнадцять. Я вам зараз сказав: куме, тут циганять (Фр., IX, 1952, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 209.