ЦИ¹, спол., діал. Чи. І злинули [опришки] буйно, гучно, з криками.. Щоб одразу все село знало. Щоб збігалися дивуватися.. Та й щоб кожна Настунька ци там Парасочка знала, ..що пора вже Венері спішити назустріч Марсові (Хотк., II, 1966, 185); — Не відаю, ци загримить мов ім’я, а коні гримітимуть (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 205).

ЦИ², част., діал. Чи.— Ци тобі, Юрчикд, не сталось чого лихого? (Коцюб., II, 1955, 342).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 205.

Ци сз. = Чи. Ци опиханий, паноньку, ячмінь? Ном. № 13356.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 428.