ЦЕХОВИ́К, а́, ч., розм.

1. Майстер ремісничого цеху. З-за Кожум’яцької брами виходить юрба цеховиків, що вертаються з засідання магістрату, жваво обговорюючи якусь подію (Коч., І, 1956, 445).

2. Робітник з цеху (у 2 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 205.

Цеховик, ка, м. Цеховой мастеръ. Наші батьки — поважні цеховики, люде статечні.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 428.