ЦЕ́РКОВЦЯ, і, ж. Зменш.-пестл. до це́рква 2. Біла церковця блищала проти сонця на пригарку й неначе пливла серед зеленого моря (Н.-Лев., II, 1956, 165); Із-за густих дерев визирала церковця на три бані (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 204.