ЦЕРКОВНОСЛОВ’Я́НСЬКИЙ, а, е. Який належить до релігійної писемності східних і південних слов’ян. Я поклав перед ним свою записну книжку, де я позаписував народні пісні і бібліографічні виписки із старих церковнослов’янських друків (Фр., III, 1950, 235); Ближчий аналіз Шевченкової мови виявляє в ній.. наявність чималої домішки росіянізмів.. і особливо — церковнослов’янської лексики (Пит. походж. укр. мови, 1956, 18).

Церковнослов’я́нська мо́ва — пізня старослов’янська мова (XI-XVII ст.), мова релігійної літератури в східних та південних слов’ян. Церковнослов’янська мова богослужіння була, звичайно, зрозумілішою для народу, ніж латинська мова католицького культу (Від давнини.., І, 1960, 152); Учителькою була.. матушка Раїса. Вона викладала російську й церковнослов’янську мови, закон божий, арифметику і навіть астрономію (Донч., III, 1956, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 203.